Ст 115 ч2 п6

Умисне вбивство з корисливих мотивів

(п. б ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.).

Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заво-лодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.

Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій.

Стаття 115. Умисне вбивство

Кримінальний кодекс України (ККУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 01.09.2001

Ст. 115 ККУ в останній чинній редакції від 23 жовтня 2014 року.

! Стаття має нову редакцію, яка набирає чинності 11 січня 2019 року.
Порівняти зміни

Особлива частина

Розділ II. Злочини проти життя та здоров’я особи

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, —

карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;

14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, —

карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;

14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Раскольников Достоевского из романа «Преступление и наказание» ужаснулся бы узнав об этом глубоко ужасном и абсолютно бессмысленном преступлении – двойном убийстве бабушек 95 лет и 89 лет, которое было совершенно группой преступников – двумя «женщинами» и одним несовершеннолетним, ради завладения незначительными ценностями убитых и их деньгами в сумме 6519,96 гривен.

Убийцы – «женщины» на основании статьи пункта 12, части 2, статьи 115 КК Украины — «умышшленное убийство» приговорены судом к пожизненному заключению с конфискацией имущества, а несовершеннолетний к 15 годам лишения свободы без конфискации. Преступники были также признаны виновными по статье 187 КК Украины – «разбой», а «женщины» по статье 307 КК Украины – «вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность».

Для юристів ця справа відзначається детальним описом того, хто є співвиконавцями при умисному вбивстві вчиненому за змовою групою осіб, та що має значення при кваліфікації діянь співвиконавців та призначення покарання обвинуваченим.

Так, касаційні скарги засуджених серед іншого обґрунтовувалися тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не було розмежовано хто з засуджених які тілесні ушкодження завдав потерпілим та ступінь їх тяжкості, внаслідок чого була дана неправильна оцінка діям кожного із злочинців окремо та неправильно призначено покарання. Кожен захисник наголошував на тому, що в діях його підзахисного не було умислу на вбивство, а був лише умисел на розбій чи заволодіння майном потерпілих. Засуджені визнавали у суді лише змову між собою на заволодіння майном потерпілих, а не змову на вбивство потерпілих. Тому, вважали, що має бути інша кваліфікація їх діянням та новий розгляд у суді першої інстанції.

З цього приводу Верховний Суд залишаючи вирок без змін надав ґрунтовне та зрозуміле роз’яснення.

Як було встановлено слідством та судом кожен із потерпілих отримав щонайменше 30 ударів у життєво важливі органи різними знаряддями, в тому числі сокирою, металевою завісою, палкою. Побиття потерпілих тривало біля години протягом якого засуджені та потерпілі перебували у будинку потерпілих разом, а усі тілесні ушкодження були прижиттєві. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілі померли у власному будинку від механічної асфіксії (були задушені). За таких обставин суд не потребує розмежування хто із засуджених і в які частини тіла наносив удари потерпілим. Засуджені є співвиконавцями і несуть рівну відповідальність за скоєний злочин.

Так, умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв’язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Ще один важливий висновок ВС: Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України.

Непогана Постанова ВС, яка детально роз’яснює на юридичному рівні, що ж таке «необхідна самооборона», і чому вона відсутня в діях особи, навіть якщо не ця особа почала бійку та отримала від жертви тілесні ушкодження, підкріпленні висновком судово-медичної експертизи.

Саме на «юридичному рівні», тому що на побутовому особливо в стані алкогольного сп’яніння, напевне самий досвідчений юрист це не врахує.

Отже, застілля. Три товариша по чарці п’ють, а потім два з них — потерпілі ображають третього — нападник, а той їм відповідає. Далі, один із потерпілих обхоплює руками за шию нападника і душить. Нападник хапає зі столу ніж і тричі б’є першого потерпілого у груди та живіт. Другий потерпілий нападає на нападника , проте отримує від нього також декілька ударів ножом. Після нанесення поранень нападник вважає, що вбив обох товаришив по чарці та втикає з квартири. На щастя обидва потерпілі виживають завдяки швидкій медичній допомозі.

Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції нападника раніше засудженого умовно було засуджено до десяти років позбавлення волі за пунктом 1, частини 2, ст. 115 КК України – «умисне вбивство двох або більше осіб» та за ч. 2, ст. 15 КК України. – «замах на злочин».

У касаційній скарзі нападник наполягав на тому, що здійснював самооборону і посилався на нанесення ньому одним із потерпілих тілесних ушкоджень. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення таку касаційну скаргу і роз’яснив наступне.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

ВС також підкреслив, що той факт, що нападник втік, підтверджує, що він мав злочинний умисел на вбивство двох людей, а смерть потерпілих на щастя не настала не з волі нападника, а завдяки діям одного з потерпілих, який зміг викликати лікарів. Саме тут, тут слід застосовувати ст. 15 КК України.

Справа має певний інтерес з огляду на те, що одним з доказів винуватості обвинуваченого під час кримінального провадження слугував, зокрема, висновок психофізіологічної експертизи достовірності показань обвинуваченого з застосуванням поліграфа. Оцінюючи цей доказ, суди, в тому числі, і ВССУ певною мірою виклали теорію питання, яке викликає чималий інтерес як фахівців, так звичайних громадян, а саме:

Відповідно до пункту 6.8.1. розділу IV «Психологічна експертиза» «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, предметом опитування із застосуванням спеціального технічного засобу — комп’ютерного поліграфа є отримання лише орієнтувальної інформації щодо: ступеня ймовірності повідомленої опитуваною особою інформації; повноти наданої опитуваною особою інформації; джерела отриманої опитуваною особою інформації; уявлень опитуваної особи про певну подію; іншої орієнтувальної інформації, необхідної для конструювання версій розслідування певних подій.

Крім того, відповідні опитування, як різновид медико-психологічних дослідів, можуть проводитися тільки за наявності письмової згоди особи, яка їх проходитиме. В матеріалах справи така згода обвинувачено на проведення психофізіологічного дослідження відсутня.

Суд також вказав на відсутність даних про те, що особа, яка проводила відповідне дослідження, включена до Державного реєстру атестованих судових експертів як експерт та наявності у неї кваліфікації «поліграфолога».

Питання правильної кваліфікації злочину завжди стратегічне при звинуваченні, а при загибелі потерпілого – життєвоважливе для підсудного. Інколи дуже складно правильно кваліфікувати діяння підсудного і розрізнити: умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство при перевищенні меж самооборони (ст. 115 КК) та необхідну самооборону (ст. 36 КК). ВСУ у цій справі скасував рішення касаційного суду ВССУ і направив справу на новий розгляд до касаційного суду саме із питання неправильної кваліфікації вбивства.

ВСУ не погодився із кваліфікацію загибелі потерпілого як умисне вбивство і зазначив наступне.

На відміну від умисного вбивства, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

У цій справі у підсудного виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання. Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Слід додати , що обов’язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, —

карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу, —

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

1.3. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах

Кримінальну відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах передбачає ч. 2 ст. 115 КК.

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є:

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. И5КК).

Таке вбивство характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох або більше осіб.

Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене одночасно або в різний час. Ця обставина вирішального значення не має. Головне, що поєднує вбивст-В?„ДВОХ чи більше осіб за п. 1,- це єдність умислу таких дій. За відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб злочин кваліфікується як повторне вбивство. За п. 1 кваліфікуються і ті випадки, коли після вбивства однієї особи винний вчинив замах на вбивство іншої особи або коли вбивству передував замах на вбивство Другої людини, якщо всі ці дії (обидва злочини) охоплювались одним умислом.

Разом з тим при спрямованості умислу на вбивство двох або більше осіб вбивство одного з них і замах на життя іншого (другого) не може вважатися закінченим злочином, вбивством двох чи більше осіб, бо злочинний намір вбити двох чи більше не був здійснений за причин, від волі винного незалежних. Тому такі дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК чи ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 115 і п. 1 ч. 2 ст. 115КК.

Якщо вбивство двох або більше осіб охоплювалось одним (єдиним) умислом, то перерва в часі між убивством одного і вбивством другого (інших) потерпілого юридичного значення не має і на кваліфікацію цього злочину не впливає.

Замах на вбивство кількох осіб кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Додатково кваліфікувати ці дії ще й за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК немає потреби, якщо спосіб заподіяння смерті був небезпечний тільки для цих потерпілих. Убивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) відрізняється від вбивства способом, що був небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), суб’єктивно: за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК дії кваліфікуються при намірі винного вбити кількох осіб, а за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК — тоді, коли його умислом охоплювалося заподіяти смерть одному, а щодо інших потерпілих винний діяв необережно — вчинив необережне вбивство (ст. 119 КК) чи поставив потерпілих у небезпечне для життя становище (ст. 135 КК), окрім жертви.

Вбивство двох осіб не може підпадати під ознаки п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо одне з них було необережним, (ст. 119 КК) або вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116КК).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч.2ст. 115КК).

Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення:

а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі, друзі, закохані чи зовсім незнайомі);

б) звідки винному було відомо про вагітність потер пілої;

в) строк вагітності;

г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).

За відсутності доказів того, що винний безсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не підпадають під ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У таких випадках застосовується ч. 1 ст. 115 КК України.

Малолітньою визнається дитина віком до 14 років. Життя дитини починається після фізіологічних пологів. Вбивство малолітньої дитини теж кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК лише у випадках, коли винний усвідомлював або міг усвідомлювати, що потерпілою є малолітня дитина, тобто такою, що не досягла віку 14 років. Якщо винна особа сумлінно помилялася, тобто не усвідомлювала і за обставинами не могла усвідомлювати віку дитини, то відповідальність настає за ч. 1 ст. 115 КК.

Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115 КК).

Заручником називається особа, яку захопили і тримають проти її волі з метою примусити родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного за умови звільнення затриманої особи (ч. 1 ст. 147 КК).

Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за п. п. 1, 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п.4ч. 2ст. 115КК).

У п. 4 ч. 2 ст. 115 КК йдеться не про жорстокість взагалі, бо вбивство — це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість, коли жертві були заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи під час його), особливі страждання, або коли винний застосував тортури, мордування, мучено діючу отруту чи спричинив потерпілому безліч поранень. Особлива жорстокість може визначитися у уещадності до жертви, глумі над мерцем, заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи рідним потерпілого.

У судовій практиці визнається, що ознака особливої жорстокості вбивства є у випадках, коли напередодні чи в процесі вбивства до потерпілого застосовувались тортури, мордування, або винний глумився над жертвою і при цьому мав намір спричинити потерпілому особливі муки та страждання. Так, за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК були кваліфіковані дії М., який під час сварки облив свою коханку

бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було опалено 95% тіла, від чого вона померла у лікарні1.

Не може визнаватися особливою жорстокістю знищення мерця (трупа), а також сама по собі множина (безліч) заподіяних потерпілому поранень.

Вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох інших осіб (п. 5 ч. 2 ст. 135 КК) має місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток тощо.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 115 КК вбивство охоплюється у тих випадках, коли небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного могли заподіяти їм шкоду (здоров’ю чи життю). Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох осіб, були спричинені тілесні ушкодження або заподіяна смерть іншим особам, то воно кваліфікується, крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, також і за п. 1 цієї статті чи за статтями, які передбачають відповідальність за тілесні ушкодження.

Вбивство із корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) -це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки або права. Це може бути також намір звільнитися від майнових витрат. Це може бути і вбивство за винагороду, чи з метою отримання грошей, права на житло, або з метою звільнитися від сплати аліментів на утримання дитини, чи когось іншого з утриманців. Особливість корисливого вбивства з корисливих мотивів полягає в тому, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням його смерті ця перешкода усувається. Для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, вдалося винному одержати майнову чи іншу винагороду чи ні. Але п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися у тих випадках, коли вбивця не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним убивства, наприклад, звільнитися від сплати боргу.

Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також убивство дружини з метою звільнитися від неї, бо голов-

Практика. -С. 88-89.

ним мотивом цього злочину є не корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб.

Особливість вбивства з корисливих мотивів полягає в тому, шо його мотив виникає до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з таких спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент убивства або відразу ж після вбивства, то воно не може кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство кваліфікується як вчинене без обтяжуючих обставин, а привласнене після вбивства майно — як крадіжка за ст. 185 КК.

Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК вбивство при охороні власного майна, бо від цього винний не може одержати ніякої вигоди, так само як і у випадках вбивства за заподіяну майнову шкоду (знищення або пошкодження майна винного, коли не виникало стану ні необхідної оборони, ні крайньої необхідності).

Вбивство з корисливих мотивів за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 187 КК.)

Відрізняються ці злочини тим, що при вбивстві з корисливих мотивів:

а) намір отримати майнову вигоду внаслідок убивства виникає до вчинення вбивства. При розбої винний напа дає з метою заволодіти майном потерпілого, яким при розбої буває випадкова, незнайома особа. Вбивство з ко рисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайо мих осіб;

б) вбивство з корисливих мотивів вчиняється також з метою отримання майнових прав або майна у майбут ньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), то ді як при розбої це неможливо. При розбої винний праг не заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебу ває у потерпілого чи при ньому.

Таким чином, вбивство, вчинене нападом з метою заволодіти майном у момент злочину, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ст. 187 КК. Вбивство, яке не має ознак розбою (без нападу), кваліфікується тільки за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 15 КК) характерне тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково

цинічні чи особливо зухвалі. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати всім свою зневагу до них.

Вбивство з хуліганських мотивів вчинюється іноді без приводу чи з використанням незначного приводу для вчинення злочину. Воно може бути вчинено і як відповідні дії на зауваження потерпілого чи іншу незначну подію (відмову дати припалити, відповісти на запитання чи на пропозицію стати в чергу тощо).

У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного. Якщо інші хуліганські дії винного були відокремлені місцем чи часом від вбивства, то вони утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК та відповідною частиною ст. 296 КК. При ідеальній сукупності цих злочинів все вчинене охоплюється п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і додаткова їх кваліфікація за ст. 296 КК буде зайвою.

У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство не може бути кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, бо переважним уже був не хуліганський мотив, а мотив помсти.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) вчинюється у тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який намагався припинити порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав правдиві показання, і т. ін. Приводом до вбивства у таких випадках є службова чи громадська діяльність потерпілого. Власне кажучи, таке вбивство є помстою за суспільне корисну діяльність потерпілого. Таке вбивство може бути вчинене і відносно того потерпілого, який перешкоджав здійсненню антисуспільних намірів винного (наприклад, вбивство охоронця, слідчого чи прокурора і т. ін.).

За п. 8 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується вбивство лише у тих випадках, коли дії потерпілого були правомірні. Якщо службова особа або громадянин діяли неправомірно, то вбивство їх за таку діяльність не підпадає під ознаки

п 8 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України.

Оскільки п. 8 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за вбивство «у зв’язку з виконанням службового або громадського обов’язку», то для кваліфікації злочину за цією нормою не має значення, де і коли потерпілий виконував ці обов’язки, як і те — продовжує він їх виконувати чи вже не виконує; не має значення і те, чиї інтереси порушувались службовою чи громадською діяльністю потерпілого — самого винного, його рідних чи друзів.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК). У п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України поєднані два самостійні мотиви вбивства, які визнаються законом кваліфікуючими обставинами вбивства. У деяких випадках вони можуть бути в сукупності, одночасно.

Вбивство з метою приховати інший злочин припускає вчинення винним до цього іншого злочину або замаху на злочин. При цьому для кваліфікації вбивства за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, який злочин був попереднім і хто став потерпілим — чи той же потерпілий або свідок попереднього злочину, чи інші особи, які на думку винного, могли його викрити.

За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство кваліфікується незалежно від того, чи вдалося винному досягти мети — приховати попередній злочин, а також незалежно й від того, чи можна було таким чином злочин приховати.

Вбивство з метою приховати інший злочин утворює з цим попереднім злочином сукупність, і вони кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України та статтею, яка передбачає відповідальність за приховуваний злочин, наприклад, умисне вбивство з метою приховати попередній вчинений розбій кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 2 чи 3 ст. 187 КК України1.

Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину — це є один із засобів усунути ту особу, яка, на думку винного, може перешкодити здійсненню його наміру. Наприклад, убивство охоронця майна. Кваліфікація не

15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду •України.- С.

змінюється залежно від того, чи вдалося винному вчинити той злочин, який він хотів полегшити вбивством. Вчинення позначеного злочину чи замах на нього утворюють сукупність із вбивством.

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 ЮС) містить у собі два різних самостійних злочини — вбивство і зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого (вбивство).

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом вчинюється як під час зґвалтування чи замаху на нього, так і після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. В усіх випадках ці злочини утворюють сукупність і кваліфікуються за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153 ЮС України.

Необережно заподіяна смерть при зґвалтуванні чи насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом також кваліфікується за сукупністю зло-чинів-за ст. 119 та ч. 4 ст. 152 ЮС або ч. 2 чи 3 ст. 153 КК.

Якщо зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було вчинене групою осіб, то за вбивство, поєднане з ним, відповідають усі співучасники, незалежно від того, чи всі вони мали статевий зв’язок з потерпілою.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар’єризм тощо) і від того, хто був виконавцем і замовником убивства. Вбивство, вчинене на замовлення і за платню, кваліфікується за сукупністю пунктів 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вбивством, учиненим на замовлення, називається умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник-вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру — до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо. Діями нематеріального характеру можуть бути будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

Дії виконавця умисного вбивства на замовлення кваліфікуються за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, і за відповідними пунктами цієї статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця, кваліфікуються за пунктами 11 та 6 ч. 2ст. 115КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем), і його дії мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 27 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті (наприклад за п. 6 — якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального харак-теру; за п. 11 — якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 та 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК.

У випадку, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, діяв з корисливих, а виконавець з якихось

інших мотивів,- дії замовника кваліфікуються за ст. 27 і пунктами 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Зважаючи на те, що відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній — за той злочин, який він фактично вчинив.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов’язок позбавити потерпілого життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27 і 15 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.1

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК). Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватись і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації

1 П. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини» // Відомості Верховного Суду України.- 1999,- № 2.- С. 9.

цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені:

застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись та ким станом, заподіяв потерпілому смерть;

подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосу вання до потерпілого фізичного чи психічного насильст ва, зв’язування його чи утримання під час того, як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті тощо);

усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви;

— надання особі, яка згідно з домовленістю запо діює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства передачею зброї, даванням порад тощо;

— ведення спостереження за потерпілим, іншими особа ми чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного із співучасників кваліфікуються як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою, за пунктами 12 та 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисним вбивством, вчиненим організованою групою, є умисне позбавлення потерпілого життя, здійснене групою, яка являє собою стійке об’єднання двох і більше осіб, що спеціально зорганізувалися для спільної злочинної

Відповідальність за умисне вбивство, вчинене організованою групою, настає незалежно від того, була вона створена і функціонувала з метою здійснення саме цього вбивства чи для заняття іншою злочинною діяльністю.

Члени організованої групи, що брали участь у вчиненні умисного вбивства, несуть відповідальність за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК без посилання на ст. 27 КК незалежно від того, яку роль вони при цьому виконували.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав — і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115КК1.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК). За п. 13 ч. 2 ст. 115 кваліфікується вбивство, що має ознаки ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК, яке було вчинене повторно, тобто вдруге (чи більше).

Повторним визнається вбивство, вчинене:

а) за відсутності єдиного умислу на вбивство двох чи більше осіб;

б) у різний час незалежно від тривалості перерви між ними.

Повторності не утворює:

а) вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116КК);

б) вбивство, за яким уже закінчилися строки давності (ст. 49 КК) чи судимість знята або погашена (ст. 88 КК);

в) вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК);

г) необережне вбивство (ст. 119 КК);

д) вдруге вчинена спроба замаху на вбивство однієї і тієї самої особи, якщо ці дії охоплювалися одним умис лом.

Для кваліфікації злочину за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК не має значення:

а) чи був винний притягнутий до кримінальної відпо відальності за перше вбивство;

б) чи відбував він покарання за перше вбивство чи ні, відбув таке покарання повністю чи частково.

Вбивство вважається повторним і тоді, коли вбивству чи замахові на нього передував замах на вбивство або готування до вбивства, а також заподіяння смерті при бандитизмі (ст. 257 КК), посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), працівника правоохо-

1 Відомості Верховного Суду України.- 1999.- № 2.- С. 9.

ронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з охороною громадського порядку (ст. 348 КК).

Для кваліфікації вбивства як повторного за п. 13 ч. 2 ст. Н5 КК не має значення, яку роль відігравав винний у попередньому вбивстві — був він виконавцем злочину чи іншим співучасником (організатором, підмовником чи пособником). Повторність надає як співвиконавство, так і інша форма співучасті. Посягання на життя працівника правоохоронного органу чи члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, кваліфікується лише за ст. 348 КК. Оскільки ця норма не передбачає вчинення такого злочину при обтяжуючих обставинах, то додаткова кваліфікація цих дій ще й за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК непотрібна.

Не може кваліфікуватися вбивство однієї особи за сукупністю пунктів 6, 7, 8 та 9 ч. 2 ст. 115 КК у будь-якому їх поєднанні, оскільки неможливо вчинити вбивство одночасно з корисливих, хуліганських мотивів, у зв’язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов’язку чи з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

Відповідно до ст. 277 Кримінально-процесуального кодексу суд не може змінювати кваліфікацію дій винного в умисному вбивстві з одного пункту на інший пункт ч. 2 ст. 115 КК, якщо це тягне за собою зміну формулювання обвинувачення, що погіршує становище підсудного і порушує його право на захист.

Але міра покарання за ч. 2 ст. 115 КК призначається за сукупністю пунктів, а не окремо по кожному з них. Безпідставно, наприклад, було призначено покарання І. . за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК — п’ятнадцять років позбавлення волі. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що суд безпідставно призначив засудженим І. таК. покарання окремо за кожним з названих пунктів ч. 2 ст. 115 Санкція цієї статті є загальною як до будь-якого з пунктів, так і до будь-якої їх сукупності. Окремо по кожному пункту вона не визначена, а тому міра покарання

по кожному з них, у разі наявності їх сукупності, призначатися не може.1

Стаття 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за яких вбивство визнається кваліфікованим. Убивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, використання безпорадного стану потерпілого, своїх рідних — батька чи матері), які у ст. 115 КК не згадані, кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК.

Згідно з принципом повноти осудності при кваліфікації вбивства, яке містить кілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, що передбачають ці обставини.

Так, вироком судової колегії обласного суду П., раніше судимого за ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, засуджено за пунктами 2,4 та 13 ч. 2 ст. 115 КК до 15 років позбавлення волі за те, що він на грунті особистих неприязних стосунків з особливою жорстокістю вбив О., знаючи, що вона вагітна.2