Ст 196 ск рф

Ст 196 ск рф

1. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

1. Відповідальність за несвоєчасне виконання аліментного зобов’язання спрямована на стимулювання боржника — платника аліментів своєчасно сплачувати аліменти та, певною мірою, компенсувати одержувачеві аліментів ті втрати, які він поніс у зв’язку із затримкою їх сплати.

Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, підставою для стягнення неустойки (пені) є винна поведінка платника аліментів. При цьому за загальним правилом форма вини — умисел чи необережність значення не має. У даному випадку необхідно виходити із презумпції вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти на утримання дитини та прострочила виконання зобов’язання, яка і повинна доказувати протилежне. При утворенні заборгованості не за виною платника аліментів дані заходи не застосовуються (наприклад, коли прострочення сплати аліментів стало внаслідок тяжкої хвороби боржника або іншої незалежної від нього причини).

У свою чергу, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. за N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» також зазначено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. При цьому підкреслено, що на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів (п. 22).

Можна підкреслити, що неустойка у формі пені, що передбачена даною нормою СК вважається універсальним способом забезпечення будь-якого грошового зобов’язання, незалежно від підстави його виникнення, а тому цілком правомірно має застосовуватись і щодо аліментного зобов’язання.

Слід звернути увагу, що положення СК не передбачають можливості стягнення за прострочення сплати аліментів збитків — ні реальних збитків, ні упущеної вигоди (так як аліментні платежі призначені для поточного утримання дитини, а не для одержання доходів).

Даною нормою чітко визначено розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів; його встановлено у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Таким чином, розмір неустойки за кожен місяць прострочення становитиме принаймні тридцять відсотків від суми несплачених аліментів на утримання дитини.

Закріплений у даній статті захід відповідальності передбачає відповідальність за прострочення сплати аліментів, які зобов’язана особа повинна сплачувати за рішенням суду.

Якщо аліменти на утримання дитини сплачуються на підставі договору між батьками, зазначений захід до боржника застосовуватись не може, якщо щодо цього відсутня пряма вказівка у договорі про сплату аліментів на дитину. У вказаній Постанові Пленуму Верховного суду України окремо підкреслено, що якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану боржника — платника аліментів. Такими обставинами — матеріальним та сімейним станом може бути, наприклад, наявність тяжко хворого члена сім’ї боржника, або наявність іншої неповнолітньої дитини, яких боржник зобов’язаний утримувати тощо.

Положення про зменшення розміру неустойки знайшло своє відображення і у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. за N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (п. 22), де водночас підкреслено, що при розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз’яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати.

3. Повне звільнення платника аліментів від сплати неустойки (пені) законом не передбачено, за винятком випадку, коли він є неповнолітньою особою. У такому випадку неустойка не сплачується, адже стягнення неустойки (пені) є видом цивільно-правової відповідальності, суб’єктом якої може бути лише повнолітня особа.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів

Сторінки матеріалу:

  • Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів
  • Сторінка 2

1. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

1. Для стимулювання учасників сімейних відносин до виконання своїх обов’язків у СК України закріплено низку норм, які передбачають міри відповідальності за їхнє невиконання. Однією з яскравих новел є відповідальність у вигляді неустойки за прострочення сплати аліментів. У КпШС України 1969 р. не містилося норми, яка закріплювала б спеціальну форму відповідальності за неналежне виконання аліментного зобов’язання.

2. Проблеми сімейно-правової відповідальності завжди викликали гострі дискусії. У науці не вироблено єдиної позиції по багатьом моментам аж до теперішнього часу. Наріжним каменем є питання про те, чи можна вважати примусове стягнення аліментів мірою відповідальності. Це питання вирішується окремими вченими у різні способи залежно від того, який зміст вони вкладають у поняття санкції й відповідальності.

На думку одних учених, стягнення аліментів у судовому порядку саме по собі вже є юридичною відповідальністю, оскільки обов’язок тут здійснюється в результаті владного примусового втручання держави. Те, що ніяких додаткових обов’язків до тих, які батьки мали до моменту покладення на них юридичної відповідальності, не виникає, не вважається принциповим. Поряд з цим свого часу пропонувалося виділяти як специфічну рису сімейно-правової відповідальності те, що вона не виражається у формі покладання додаткового обтяження на зобов’язану особу.

Інші вчені вважають, що стягнення аліментів у судовому порядку не є відповідальністю, хоч і являє собою санкцію, тому що містить елемент примусу. Не будь-яка санкція, що встановлена у випадку порушення зобов’язання, є реалізацією відповідальності. Санкції поділяють на дві основні групи: міри відповідальності й міри захисту. Тобто поняття санкції й відповідальності не ідентичні. Відповідальність являє собою систему заходів примусового характеру, які застосовуються до правопорушника й викликають в його майновій сфері негативні наслідки. При стягненні аліментів у судовому порядку платник не несе жодного додаткового обтяження. На думку окремих учених, широке розуміння відповідальності, коли примусове виконання обов’язку саме по собі вважається мірою відповідальності, приводить до фактичної безвідповідальності, оскільки така відповідальність нічим не обтяжує правопорушника, окрім примусового виконання того обов’язку, який існував незалежно від (без) правопорушення3. У зв’язку із цим у юридичній літературі пропонувалося ввести систему спеціальних мір відповідальності, зокрема закріпити в сімейному законодавстві відповідальність за несплату аліментів.

Таким чином, необхідно відзначити прогресивність норми коментованої статті, в якій уперше в сімейному законодавстві передбачена спеціальна міра відповідальності за прострочення сплати аліментів — неустойка (пеня).

3. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, що боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. В теорії розрізняють законну та договірну неустойки. Законною є неустойка, яку закріплено в законі. Відповідно договірною є неустойка, якщо вона визначена сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 коментованої статті розмір законної неустойки (пені) складає один відсоток від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення.

Словосполучення «суми несплачених аліментів за кожний день прострочення», яке використовується в законі, на практиці одержало різні тлумачення. Деякі суди при визначенні розміру неустойки рахують неустойку, виходячи із загальної суми боргу, яка збільшується кожного місяця. Це призводить до невиправданого збільшення розміру неустойки. Тому треба наголосити на тому, що при вирахуванні розміру неустойки сума боргу за попередній час до заборгованості за наступний час не додається. При щомісячній сплаті аліментів сума неустойки рахується за кожен окремий місяць. Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 550 ЦК України відсотки на неустойку не нараховуються. Таким чином, при щомісячній сплаті аліментів сума неустойки (пені) визначається у розмірі одного відсотка від суми аліментів за кожен день прострочення. Наприклад, 1 % від 100 грн. (сума аліментів за місяць) при простроченні в один місяць (з тридцяти днів) складатиме 30 грн. Заборгованість за три місяці буде складати приблизно 90 грн., за шість місяців відповідно — 180 грн. Сума неустойки варіюватиметься залежно від кількості днів в місяці, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі. Таким чином, сплата неустойки не звільняє платника аліментів від виплати заборгованості за аліментами.

4. При розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз’яснювати сторонам їхню відповідальність за прострочення сплати (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 p.). Втім, залучення до відповідальності платника аліментів є правом, а не обов’язком одержувача аліментів. Тому неустойка не стягується, якщо одержувач відмовляється від здійснення такого права.

5. За загальним правилом умовою застосування юридичної відповідальності є винна протиправна поведінка особи. Стягнення неустойки можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, наприклад, у зв’язку з її ухиленням від сплати аліментів, розшуком, перебуванням за кордоном тощо.

Якщо заборгованість утворилася з вини інших осіб, стягнення неустойки не допускається. Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку у випадку, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання (ст. 617 цього Кодексу). На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 p.). Платник аліментів також не повинен нести відповідальність, якщо заборгованість утворилася у зв’язку з несвоєчасним або неправильним перерахуванням аліментних сум бухгалтерією організації, у якій працює платник. Згідно з російським законодавством в такому випадку одержувач аліментів може позивати проти організації про стягнення суми, яка підлягає утриманню з боржника (платника аліментів) і яка не утримана з вини цієї організації. При цьому стягувач звільняється від сплати державного збору (ч. 2 ст. 394 ЦПК РФ, ст. 91 Закону РФ «Про виконавче провадження»). В українському законодавстві цей момент відповідним чином не врегульований.

Стягнення неустойки не допускається, якщо заборгованість утворилася з вини виконавчої служби, наприклад, внаслідок несвоєчасного оформлення, пересилання виконавчого листа, іншої затримки з виконанням рішення суду про стягнення аліментів у зв’язку з недоліками в діяльності органів виконавчої служби. Відповідно до законодавства рішення суду про стягнення аліментів у межах платежів, обчислених за один місяць, а також про стягнення всієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачене її негайне стягнення, підлягає негайному виконанню (ст. 367 ЦПК, ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV). Державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа й у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» провадить відповідні виконавчі дії. По виконавчих документах про стягнення аліментних платежів виконавець починає вчиняти виконавчі дії не пізніше, ніж в 5-ден-ний строк від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Якщо заборгованість утворилася у зв’язку з порушенням державним виконавцем строків здійснення виконавчого провадження, неустойка із платника аліментів не стягується.

Невірно триматися думки, що в одержувача аліментів не виникає права на неустойку, якщо платник аліментів доведе, що їх несплата стала наслідком його тяжкої хвороби2. Відповідно до коментованої статті відповідальність платника не настає, якщо заборгованість за аліментами утворилася не з його вини. В СК України не визначено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, в даному випадку слід звернутися до норм цивільного законодавства (ст. 8 СК України), які визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної чинності. Таким чином, тяжка хвороба платника аліментів не може розглядатися як підстава звільнення його від відповідальності. Разом з тим ця обставина може бути врахована судом при вирішенні питання про повне або часткове звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами (див. ч. 2 ст. 197 СК України і коментар до неї).

6. Форма вини платника аліментів не має принципового значення.

При розгляді справи суд виходить із презумпції вини платника аліментів. Відповідно до ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

7. Обсяг заборгованості, що підлягатиме стягненню, залежить від того, в яких діях полягала винна поведінка платника аліментів. Заборгованість за аліментами стягується за весь минулий час тільки в тому випадку, якщо аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або з перебуванням його за кордоном (див. ч. 2 ст. 194 СК України і коментар до неї). В свою чергу загальний розмір коштів, що стягуватимуться як неустойка, залежатиме від часу, за який стягуватиметься заборгованість. Відповідно до російського законодавства стягнення заборгованості за аліментами за весь минулий період і неустойки можливе у випадку, якщо стягнення аліментів не провадилося з вини платника аліментів незалежно від того, в чому полягали його винні дії(ч. 2 ст. 113, ст. 115 СК РФ).

8. Коментована стаття розрахована винятково на випадки сплати аліментів у судовому порядку. В ній зазначено, що одержувач має право на неустойку у разі прострочення сплати аліментів, стягуваних за рішенням суду. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується при наявності прямої вказівки на це в договорі (п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину

1. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

4. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.

Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку — після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Увага! Постанова Великої Палати ВС: Як сказав Бенджамін Франклін «Неминучі тільки смерть та аліменти». Хоча може і не зовсім так сказав батько засновник конституції США, але при розгляді цієї постанови постає на думку саме такий вислів.

Велика Палата ВС розглянувши касаційну скаргу сторони одержувача аліментів перекреслила усталені правові позиції Верховного Суду України у справах від 01 липня 2015 року справі № 6-94цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16 та відправивши справу на новий розгляд сформулювала новий підхід до нарахування пені на заборгованість по сплаті аліментів.

Так Велика Палата ВС підкреслює, що пеня на заборгованість по сплаті аліментів нараховується за кожен день прострочення, а у ст. 196 СК України не встановлено жодних обмежень періоду нарахування такої пені.

Тому неправильною є формула відповідно до якої неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

А правильним є наступне. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

?p=(A 1 ?1%?Q 1 )+(A 2 ?1%?Q 2 )+……….(A n ?1%?Q n ), де:

?p — загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A 1 — нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q 1 — кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A 2 — нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q 2 — кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

A n — нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Q n — кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Частина 1, статті 196 СК «Відповідальність за прострочення сплати аліментів» передбачає: «при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.«

Правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постанові у справі № 6-149цс14 від 01 жовтня 2014р.: Оскільки зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з’ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов’язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Статья 196 ГК РФ. Общий срок исковой давности (действующая редакция)

1. Общий срок исковой давности составляет три года со дня, определяемого в соответствии со статьей 200 настоящего Кодекса.

2. Срок исковой давности не может превышать десять лет со дня нарушения права, для защиты которого этот срок установлен, за исключением случаев, установленных Федеральным законом от 6 марта 2006 года N 35-ФЗ «О противодействии терроризму».

  • URL
  • HTML
  • BB-код
  • Текст

Комментарий к ст. 196 ГК РФ

1. ГК РФ устанавливает общий срок исковой давности как для граждан, так и для юридических лиц в три года.

По общему правилу срок исковой давности начинает течь со дня, когда лицо узнало или должно было узнать о нарушении своего права и о том, кто является нарушителем (п. 1 ст. 200 ГК РФ).

По регрессным обязательствам срок исковой давности начинает течь со дня исполнения основного обязательства.

2. Законодателем установлен предел срока исковой давности: десять лет со дня нарушения права, для защиты которого этот срок установлен.

Исключение составляют требования о возмещении вреда, причиненного в результате террористического акта жизни или здоровью граждан, так как на них исковая давность не распространяется (ст. 18 ФЗ от 06.03.2006 N 35-ФЗ «О противодействии терроризму»).

Что касается требований о возмещении вреда, причиненного имуществу в результате террористического акта, то в отношении их действует срок исковой давности в пределах сроков давности привлечения к уголовной ответственности за совершение указанного преступления. Однако ч. 5 ст. 78 УК РФ устанавливает, что к лицам, совершившим преступления террористической направленности, сроки давности не применяются, а следовательно, и срок исковой давности не ограничен.

3. Применимое законодательство:

— ФЗ от 06.03.2006 N 35-ФЗ «О противодействии терроризму».

4. Судебная практика:

— Постановление Пленума ВАС РФ от 22.06.2012 N 35;

— Постановление Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 29.04.2010 N 10/22;

— Постановление Пленума ВС РФ от 02.07.2009 N 14;

— информационное письмо Президиума ВАС РФ от 25.02.2014 N 165;

— Постановление Пленума ВАС РФ от 25.12.2013 N 97;

— информационное письмо Президиума ВАС РФ от 09.07.2013 N 158;

— информационное письмо Президиума ВАС РФ от 09.12.2010 N 143;

— Постановление ФАС Московского округа от 25.12.2013 N Ф05-16202/2013 по делу N А41-54093/12.

Следственными органами следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области 24-летнему жителю Черепановского района Новосибирской области предъявлено обвинение в совершении преступления, предусмотренного ч. 1 ст. 105 УК РФ.

Следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области проводится доследственная проверка по факту обнаружения младенца возрастом около 1,5 месяцев в Заельцовском районе г. Новосибирска, по признакам преступления, предусмотренного ст. 125 УК РФ (оставление в опасности).

Следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области завершено расследование уголовного дела в отношении мужчины, обвиняемого в приготовлении к убийству по найму одного из бывших заместителей начальника Управления Западно-Сибирской железной дороги – филиала ОАО «РЖД» (ч. 1 ст. 222 УК РФ, ч. 1 ст. 30, п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ).

Следственным управлением инициирован розыск мужчины, подозреваемого в совершении тяжких преступлений, его приметы:

европеец, на вид 20-25 лет, рост 175 см., среднего телосложения, лицо светлое, нос крупный, ноздри широкие.

Одет: куртка темно-синяя, с боковыми карманами выше пояса, капюшон с опушкой темного (черного) цвета, светло-синие джинсы в обтяжку. Обувь темная, типа кроссовок на шнурках, с белой каймой у подошвы. Шапка белая вязаная в крупный горошек или квадратик синего или черного цвета. На правой руке кольцо или печатка.

Следственное управление обращается за помощью к гражданам, обладающим информацией о подозреваемом. Сообщить ее можно в Заельцовский межрайонный следственный отдел СК России по Новосибирской области по т. 225-14-09 или в отдел полиции №3 «Заельцовский» по т.т.: 232-10-17, 232-10-74, 232-81-80, 89139213927 или 02

Следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области возбуждено уголовное дело по факту умышленного причинения тяжкого вреда здоровью несовершеннолетнему, по признакам состава преступления, предусмотренного п. «з» ч. 2 ст. 111 УК РФ.

Следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области возбуждено уголовное дело по факту покушения на убийство 10-летнего сына отцом в Первомайском районе города Новосибирска, по признакам преступления, предусмотренного ч. 3 ст. 30 п. «в» ч. 2 ст. 105 УК РФ (покушение на убийство малолетнего).

Следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области возбуждено уголовное дело по факту смерти мужчины в медицинском учреждении по признакам состава преступления, предусмотренного ч. 4 ст. 111 УК РФ (умышленное причинение тяжкого вреда здоровью, повлекшее по неосторожности смерть потерпевшего).

Следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области возбуждено уголовное дело по факту без вести пропавшей женщины 1975 года рождения, с заявлением об исчезновении которой в отдел полиции по Искитимскому району обратился ее супруг, по признакам состава преступления, предусмотренного ч.1 ст. 105 УК РФ (убийство).

Следственными органами Следственный комитета Российской Федерации по Новосибирской области завершено расследование уголовного дела в отношении руководителя ООО ТК «Раккорд», обвиняемого в уклонении от уплаты налогов с организации в особо крупном размере (п. «б» ч.2 ст.199 УК РФ).

Собранные следственными органами Следственного комитета Российской Федерации по Новосибирской области доказательства признаны судом достаточными для вынесения приговора 36-летнему жителю города Новосибирска. Он признан виновным в совершении 34-х эпизодов преступлений, предусмотренных п. «в» ч. 3 ст.132 УК РФ и п. «б» ч. 4 ст.132 УК РФ (иные действия сексуального характера с использованием беспомощного состояния потерпевшего, совершенные в отношении лица, не достигшего четырнадцатилетнего возраста).