Ст204 коап ч

Содержание:

Узагальнення судової практики щодо проведення аналізу окремих проблемних питань правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо незаконного виготовлення, зберігання або транспортування з метою збуту підакцизних товар

У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я

судової практики щодо проведення аналізу та вивчення окремих проблемних питань правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів ( ст. 204 Кримінального кодексу України), з метою виявлення недосконалості чинного законного законодавства та проблем у його застосуванні.

На виконання листа Апеляційного суду Київської області №4292/07-16/14 від 24 лютого 2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення практики щодо проведення аналізу та вивчення окремих проблемних питань правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів ( ст. 204 Кримінального кодексу України), з метою виявлення недосконалості чинного законного законодавства та проблем у його застосуванні.

Метою проведення зазначеного узагальнення є вивчення практики суду з вказаного питання з метою виявлення проблемних або спірних питань, які виникають при розгляді вищезазначених справ.

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК, є незаконно виготовлені алкогольні напої, тютюнові вироби та інші підакцизні товари, тобто товари, до ціни яких згідно з чинним законодавством включається акцизний збір. Перелік підакцизних товарів визначено законами України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, “Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби”, “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби” та “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)”.

До інших підакцизних товарів (крім алкогольних напоїв і тютюнових виробів), про які йдеться у диспозиції ст. 204 КК, належать: спирт етиловий, транспортні засоби, дистиляти, спеціальні та моторні бензини, гас, пиво солодове.

Перелік підакцизних товарів, визначених названими законами, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Незаконно виготовленими слід вважати зазначені в ст. 204 КК товари, що виготовлені: 1) особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємництва, незалежно від того, чи підлягає діяльність з їх виготовлення ліцензуванню; 2) суб’єктом підприємницької чи господарської діяльності без одержання ліцензії, якщо їх виготовлення підлягає ліцензуванню.

Придбання, зберігання, транспортування незаконно виготовлених алкогольних напоїв чи тютюнових виробів з метою їх збуту та сам збут особою, яка не має ліцензії на оптову чи роздрібну торгівлю ними, належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 204 КК.

Ті самі дії, вчинені без ліцензії, щодо алкогольних напоїв, виготовлених на основі етилового спирту шляхом його розбавлення водою, тягнуть відповідальність за ст. 204 КК.

Виготовлення, придбання, зберігання, транспортування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення потрібно кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 203 КК.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 204 КК, є закінченим з моменту незаконного виготовлення будь-якої кількості підакцизних товарів. Дії особи, спрямовані на відкриття (створення) підпільного цеху для незаконного виготовлення таких товарів, а так само придбання для їх виготовлення обладнання, за допомогою якого можливо забезпечити їх масове виробництво, повинні кваліфікуватись як готування до вчинення зазначеного злочину.

Під недоброякісною сировиною (матеріалами), про яку йдеться в ч. 3 ст. 204 КК, потрібно розуміти предмети праці та природні компоненти, що підлягають переробці при виготовленні (виробництві) підакцизних товарів, але не відповідають установленим для них стандартам, нормам і технічним умовам.

Незаконно виготовленими з недоброякісної сировини (матеріалів) підакцизними товарами, що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, слід вважати такі, вживання, користування чи використання яких створює реальну загрозу для життя і здоров’я споживачів (можливість отруєння, радіоактивного опромінення тощо).

Під іншими тяжкими наслідками (ч. 3 ст. 204 КК) треба розуміти знищення чи пошкодження майна, тварин, флори, фауни, повітря, грунту, вод, чим заподіяно шкоду у великих чи особливо великих розмірах.

Звернути увагу судів на те, що кожною частиною ст. 204 КК передбачено самостійний склад злочину, тому за наявності підстав дії винної особи мають кваліфікуватися за сукупністю цих злочинів.

Вчинення передбачених ст. 204 КК дій під прикриттям легально створеного чи придбаного суб’єкта підприємницької діяльності юридичної особи потребує додаткової кваліфікації за ст. 205 КК (за наявності в діях особи складу цього злочину).

Дії, передбачені ст. 204 КК, поєднані з легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, за наявності підстав мають кваліфікуватися за відповідними частинами статей 204 та 209 КК.

Незаконне виготовлення алкогольних напоїв або тютюнових виробів, поєднане з використанням незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору або незаконним використанням чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, додатково кваліфікується за ст. 216 чи ст. 229 КК.

Виготовлення із доброякісної сировини (матеріалів) недоброякісних (фальсифікованих) підакцизних товарів (продукції) та їх реалізація, в тому числі випуск на товарний ринок, кваліфікуються за ст. 227 КК за умови, що при цьому було одержано дохід у великому розмірі. Якщо ж вживання або використання таких товарів (продукції) спричинило шкоду здоров’ю споживачів чи їх смерть, дії винних необхідно додатково кваліфікувати як злочин проти здоров’я або життя (умисний чи необережний).

В теорії кримінального права залежно від опису ознак конкретного складу злочину розрізняють такі види диспозицій: проста, описова, відсильна, бланкетна і змішана.

Стаття 204 КК є бланкетною кримінально-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст.

Загальний зміст статті 204 КК полягає в тому, що з ним пов’язане визначення злочином діянь, які описані в диспозиціях частин цієї статті.

Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно — правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для кримінально — правової кваліфікації.

Згідно із зазначеним, під час проведення кримінально — правової кваліфікації діяння необхідно обов’язково встановити, який саме нормативно — правовий акт та у якій редакції був чинним на момент вчинення конкретного злочину, зокрема, які саме речі матеріального світу визнавалися підакцизними товарами у даний конкретний момент часу. 1

Визначальним поняттям при встановленні предмету злочину, передбаченого частиною першою статті 204 КК, є поняття «підакцизні товари».

Відповідно до статті 14.1.145 Податкового кодексу України (далі — ПК) підакцизні товари (продукція) — це товари за кодами згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку.

Згідно із статтею 215.1. ПК, редакція якої була чинною на момент вчинення зазначених дій, до підакцизних товарів належали: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Нормативне визначення поняття алкогольного напою дано в статті 14.1.5 ПК, під яким слід розуміти продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

Виходячи із нормативного визначення поняття підакцизні товари, алкогольний напій може бути визнаний таким і бути предметом злочинів, передбачених статтею 204 КК лише за умови, якщо він відповідає наступним ознакам:

1) одержання шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлення на основі харчових спиртів;

2) вміст спирту етилового має становити понад 1,2 відсотки об’ємних одиниць;

3) визнання законом підакцизним товаром, до ціни якого включено акцизний податок;

4) належність до товарної групи Г а рманизованої системи опису та кодування товарів під одним з наступних кодів: 2204, 2205, 2206, 2208.

Відсутність хоча б однієї з наведених ознак виключає можливість визнання алкогольного напою підакцизним товаром, а відповідно і предметом злочину, передбаченого статтею 204 КК України.

Відмежування злочинів, передбачених окремими частинами статті 204 КК, від злочинів із суміжними складами та діянь, які не тягнуть кримінальної відповідальності містить розгляд проблемних питань кримінально-правової кваліфікації злочинів, передбачених окремими частинами ст. 204 КК, що пов’язані з їх відмежуванням від суміжних злочинів та адміністративних правопорушень, а також аналіз кваліфікації цих злочинів за сукупністю з іншими злочинами.

У розділі послідовно розглядаються питання розмежування складів злочинів, передбачених окремими частинами ст. 204 КК, і злочинів, передбачених ч. 1 ст. 202, ст. ст. 190, 201, 203, 209, 212, 216, 225, 227, 229 КК, а також відмежування розглядуваних злочинів від адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 156, 164, 1645, 176, 177, 1772 КУпАП. Визначаються ситуації, за наявності яких незаконне виготовлення підакцизних товарів та інше незаконне поводження з ними можуть кваліфікуватися за сукупністю із злочинами, передбаченими зазначеними статтями кримінального закону. Аналізується відповідна судова практика.

Водночас звертається увага на певні проблеми співвідношення норм, передбачених ст. 204 і ст. ст. 202, 225, 229 КК, пов’язані з неузгодженістю між ними в частині матеріального критерію суспільної небезпеки діяння. Крім того, констатується відсутність чітких зв’язків між ст. 204 КК і статтями КУпАП, які передбачають відповідальність за вчинення деяких правопорушень із суміжними складами, але формулюються без врахування положень КК.

Індивідуалізація покарання за злочини у сфері незаконного виготовлення та обігу підакцизних товарів розглядаються деякі проблемні питання застосування ст. 204 КК у частині призначення покарання, оскільки розгляд проблем кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 204 КК, був би неповним без хоча б стислого розгляду зазначених питань.

Зокрема, зазначається, що встановлення санкцій за вчинення злочинів, передбачених ст. 204 КК, як і в більшості статей КК, не ґрунтується на якихось чітких, осмислених уявленнях законодавця про ступінь суспільної небезпеки діянь, передбачених ст. 204 КК, та про ефективність застосування саме таких покарань за вчинення саме цих злочинів. Через це на практиці виникають проблеми, пов’язані з призначенням покарання, яке б відповідало завданій суспільству шкоді. Також можна звернути увагу на занадто широке застосування судами інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що не завжди сприяє досягненню цілей покарання, закріплених у ст. 50 КК.

Крім того, порушуються проблема так званої спеціальної конфіскації майна, яка передбачена санкціями ст. 204 та деяких інших статей КК і яка полягає у конфіскації незаконно виготовленої продукції та (або) знарядь вчинення злочину. Наводяться аргументи на користь того, що така конфіскація не є видом кримінального покарання, а має суто кримінально-процесуальний характер. Враховуючи це, наголошується на доцільності виключення вказівки на цей захід з санкцій ст. 204 КК.

За період 2012-2013 року в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області кримінальних справ та кримінальних проваджень про кримінальну відповідальність щодо незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК України) не перебувало. У зв’язку з цим не можливо висвітлити недоліки та проблемні питання зазначеної норми закону.

З метою формування єдиної та правильної судової практики застосування норм законодавства при вирішенні даної категорії спорів доцільним є видання вищими судовими інстанціями відповідних рекомендацій та роз’яснень, проведення семінару для обговорення проблем судової практики вирішення цієї категорії спорів.

Зважаючи на відсутність указаної категорії справ в Бориспільському міськрайонному суді Київської області, на даний час, у суду відсутні можливості направити копії відповідних рішень.

Науково-практичний коментар до ст. 204 Кримінального кодексу України

Стаття 204. Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів

1. Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

2. Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, —

карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

3. Незаконне виготовлення товарів, вказаних у частині першій або другій цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, —

карається позбавленням волі від п’яти до десяти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення.

1. Об’єктом злочину є запроваджений з метою захисту економічних інтересів держави порядок виробництва й обігу підакцизних товарів. Додатковим факультативним об’єктом виступає життя і здоров’я людей як споживачів недоброякісної підакцизної продукції.

2. Предметом злочину є: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.

Акцизним збором визнається непрямий податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів. Акциз є одним із стабільних і суттєвих джерел поповнення бюджету держави, встановлюється, як правило, на високоліквідну, високорентабельну чи монопольну продукцію, виконує не лише фіскальну, а й регулюючу, а інколи і природоохоронну функцію. Переліки підакцизних товарів затверджуються і періодично переглядаються ВР.

Алкогольні напої — це продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.

Крім власне алкогольних напоїв, до підакцизних товарів належать етиловий неденатурований спирт з вмістом спирту не менш як 80 відсотків об’ємних одиниць, спирт етиловий та інші спиртні денатуровані напої будь-якої міцності, а також складові спиртові напівфабрикати, які використовуються для виготовлення алкогольних напоїв.

Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення (чача, арака тощо) не визнаються предметом цього злочину, їх виготовлення (шляхом відокремлення перегонкою чи іншим способом) або зберігання з метою збуту, а також придбання, що не переслідує мету продажу, розглядаються як адміністративні проступки (ст. ст. 176, 177 КУпАП). За наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 203, особа, яка займається виготовленням міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, може бути притягнена до відповідальності за зайняття забороненими видами господарської діяльності. Законодавство дозволяє громадянам в домашніх умовах для власного споживання виготовляти виноградні і плодово-ягідні вина, наливки і настоянки.

Тютюновими виробами визнаються сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники (наприклад, гвоздика), які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

До інших підакцизних товарів на сьогоднішній день належать:

1) деякі транспортні засоби та шини до них; 2) ювелірні вироби; 3) нафтопродукти (авіаційний бензин, реактивне паливо, моторні бензини певних марок, дизельне пальне тощо); 4) деякі продукти харчування (наприклад, кава, ікра осетрових, краби готові або консервовані, шоколад з начинкою або без начинки, пиво солодове); 5) інші товари (одяг хутровий із норки, нутрії, песця або лисиці, одяг із натуральної шкіри, рушниці спортивні, мисливські та для стрільби по мішенях, магнітофони та інша звукозаписувальна апаратура, печі мікрохвильові, офісні меблі, телевізійні приймачі кольорового зображення, аудіокасети та відеокасети без записів та із записами, компакт-диски тощо).

У разі необхідності питання про віднесення того чи іншого товару до категорії підакцизних предметів слід вирішувати шляхом проведення товарознавчої експертизи.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) придбання незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів; 2) зберігання таких товарів; 3) їх транспортування; 4) збут незаконно виготовлених підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204); 5) незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів (ч. 2 ст. 204).

При цьому незаконне виготовлення підакцизних товарів тягне відповідальність за ч. 2 ст. 204 лише за умови, що таке виготовлення здійснюється: а) шляхом відкриття підпільних цехів; б) з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або в) особою, яка раніше була засуджена за ст. 204.

Придбання підакцизних товарів означає, що особа у будь-який спосіб (купівля, обмін тощо) дістає фактичну можливість володіти, користуватись і розпоряджатись відповідними предметами.

Під зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов’язані з перебуванням підакцизних товарів у володінні винного (при собі, у будь-якому приміщенні, транспортному засобі, спеціальній схованці тощо). Зберігання — триваючий злочин, який має визнаватись закінченим з моменту, коли особа за власною ініціативою (знищила, викинула або збула товар) або всупереч своїй волі (наприклад, підакцизні товари вилучені працівниками міліції) фактично припинила володіти відповідними предметами.

Збут означає будь-які сплатні чи безоплатні форми реалізації підакцизних товарів, внаслідок чого вони переходять у володіння і розпорядження іншої особи (наприклад, дарування, обмін, передача в рахунок погашення боргу, відшкодування завданих збитків або як оплата виконаної роботи чи наданих послуг). Поняттям збуту охоплюється оптова і роздрібна торгівля підакцизними товарами, у т.ч. на розлив.

Під час збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв і тютюнових виробів можуть використовуватись незаконно виготовлені, незаконно отримані або підроблені марки акцизного збору, у зв’язку з чим дії винних потребують додаткової кваліфікації за ст. 216. Збут товарів, виготовлених із недоброякісної сировини, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, тягне посилену кримінальну відповідальність (ч. З ст. 204).

Транспортування — це переміщення підакцизних товарів транспортом (наземним, водним, повітряним) з одного місця в інше в межах України. Незаконне переміщення зазначених товарів через митний кордон України за наявності до цього підстав може розглядатись як контрабанда (ст. 201). Поняттям транспортування охоплюється також пересилання.

Придбання, зберігання, збут чи транспортування утворюють склад цього злочину за умови, що вони вчинюються незаконно, тобто з порушенням вимог законодавства, що регулює питання обігу підакцизних товарів. Наприклад, законодавство забороняє роздрібну торгівлю етиловим, коньячним і плодовим спиртом, а також. роздрібну торгівлю алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук та в не пристосованих для цього приміщеннях, на території дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та на прилеглих територіях, у місцях проведення спортивних змагань, гуртожитках і в інших місцях, визначених місцевими органами влади.

За своєю конструкцією склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, які альтернативне становлять його об’єктивну сторону.

Дії особи, яка спочатку незаконно виготовила підакцизні товари, а потім з метою збуту зберігає чи транспортує їх або здійснює збут незаконно виготовлених предметів, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 204.

Виготовлення підакцизних товарів — це діяльність, пов’язана з випуском відповідної продукції і включає всі стадії технологічного процесу. Характер і механізм злочинних дій, спрямованих на отримання готової до реалізації підакцизної продукції, визначається її видом. Скажімо, виготовлення фальсифікованих алкогольних напоїв може здійснюватись шляхом розведення харчових або технічних спиртів водою та добавлення різних компонентів для поліпшення смакових властивостей продукту.

З огляду на те, що поняттям виготовлення у ч. 2 ст. 204 охоплюється саме технологічний процес створення товарів, на кваліфікацію за цією нормою не впливає кількість фактично виробленої продукції. а також те, чи розпочала винна особа її реалізацію.

Виготовлення підакцизних товарів має кваліфікуватись за ч. 2 ст. 204 лише за умови його незаконності (без державної реєстрації особи як суб’єкта підприємництва, без ліцензії, у разі фальсифікації таких товарів).

Якщо підакцизні товари (алкогольні напої, тютюнові вироби) виготовляються шляхом їх фальсифікації, дії винного за наявності для цього підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 204 і 229.

Обладнання, що забезпечує масове виробництво підакцизних товарів, — це відповідні технічні пристосування (апарати, пристрої, прилади, агрегати, спиртосховища тощо), які використовуються на різних етапах технологічного процесу і забезпечують промислове виготовлення відповідної продукції у великих розмірах, товарних партіях. Питання про те, чи є виробництво підакцизних товарів масовим, вирішується у кожному конкретному випадку.

У разі незаконного виготовлення підакцизних товарів особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, спосіб їх виготовлення (домашні умови, кустарне виробництво, відкриття підпільного цеху тощо) на кваліфікацію за ч. 2 ст. 204 не впливає.

Якщо в незаконному виготовленні підакцизних товарів відсутні ознаки, вказані у ч. 2 або ч. З ст. 204, дії винного за наявності підстав можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 202 або за ст. 203. У разі, коли у вчиненому немає ознак того чи іншого складу злочину, особа, яка займається незаконним виготовленням підакцизної продукції, повинна притягуватись до адміністративної відповідальності (наприклад, за ст. 164 або ст. 177-2 КУпАП).

Відмежовуючи передбачений ст. 177-2 КАЛ проступок від злочину, передбаченого ст. 204, слід виходити з того, що адміністративна відповідальність має наставати лише у разі, коли правопорушення за своїм характером не тягне кримінальної відповідальності (ч, 2 ст. 9 КУпАП).

4. Суб’єкт злочину загальний.

Протиправні дії з підакцизними товарами, вчинені службовою особою з використанням службового становища, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 204 і 364.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є мета збуту.

Придбання, зберігання або транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів без мети збуту, а, наприклад, для власного споживання розглядуваного складу злочину не утворює.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 204 ) є; 1) незаконне виготовлення підакцизних товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становить загрозу для життя і здоров’я людей; 2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, які не відповідають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (див. коментар до ст. 227). Сировина — це предмети праці та природні компоненти, які підлягають подальшій переробці.

Створення загрози для життя і здоров’я людей означає, що внаслідок використання в процесі виготовлення підакцизних товарів недоброякісної сировини чи матеріалів виникає загроза серйозного розладу здоров’я або смерті хоча б однієї людини у разі споживання вказаної продукції.

Поняття отруєння людей означає смерть однієї або кількох осіб внаслідок вживання підакцизних товарів, виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів). Іншими тяжкими наслідками слід визнавати, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, масове захворювання людей.

Суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння шкоди життю або здоров’ю споживачів недоброякісних підакцизних товарів за умови психічного ставлення до цих наслідків у формі необережності охоплюються ч, 3 ст. 204 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. ст. 119, 128. У разі встановлення умислу на заподіяння шкоди життю або здоров’ю людей, дії того, хто збуває відповідні підакцизні товари, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 204 і відповідною статтею розділу ІІ Особливої частини КК (зокрема, ст. ст. 115 або 121).

О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно производства по делам об административных правонарушениях в пограничной сфере

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення у прикордонній сфері»

1. Обґрунтування необхідності прийняття Закону

Органи Держприкордонслужби на виконання визначених законодавством України завдань беруть активну участь у протидії нелегальній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів. Проте результати реалізації таких завдань не завжди є ефективними, перш за все, через недосконалість та невідповідність законодавства щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення у прикордонній сфері умовам сьогодення.

Зокрема, на сьогодні Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) за вчинення злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Держприкордонслужби визначено відповідальність у виді штрафу від 85 до 170 грн., а за порушення іноземцями правил перебування в Україні — від 510 до 850 грн. Незаконне ж перетинання державного кордону України або порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї на сьогодні карається штрафом від 1700 грн. За нинішньої фінансово-економічної ситуації такий розмір штрафу (який має еквівалент від 4 до 60 євро) не є перепоною та не стримує іноземця-правопорушника від протиправних дій, а відсутність у ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (незаконне перетинання держкордону групою осіб) стягнення у виді адміністративного арешту, на відміну від ч. 1 цієї статті, спонукає організаторів незаконного переправлення осіб через державний кордон здійснювати саме групове переправлення нелегальних мігрантів.

Відповідно до ч. 2 ст. 222-1 КУпАП від імені органів Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальники цих органів та їх заступники, а також керівники підрозділів органів охорони державного кордону та Морської охорони Держприкордонслужби, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.

Відповідно до визначених законодавством України завдань органи Держприкордонслужби та їх підрозділи виконують такі завдання у цілодобовому режимі на різних ділянках відповідальності вздовж лінії державного кордону, пунктах пропуску через державний кордон, а також інших визначених місцях, у тому числі перебуваючи у значній віддаленості від підрозділів постійної дислокації. За таких обставин розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначеним колом уповноважених осіб, в порядок та у терміни, передбачені КУпАП , значно ускладнюється.

Крім того, з 10 лютого 2015 року відповідно до вимог п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2015 N 38 «Деякі питання підвищення рівня національної безпеки України» з метою забезпечення безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів та виходячи з принципів непорушності державного кордону, територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності і суверенітету України у деяких районах Донецької та Луганської областей запроваджено прикордонний режим. Відповідальність за його порушення передбачена ст. 202 КУпАП , а протидію цьому правопорушенню законодавством України віднесено до компетенції Держприкордонслужби.

Водночас персонал Держприкордонслужби, який здійснює контроль за дотриманням прикордонного режиму у контрольованих прикордонних районах Донецької та Луганської областей, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» здійснює завдання не з охорони державного кордону, а заходи, спрямовані на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп і злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України, а тому на сьогодні не уповноважений складати відповідні протоколи про адміністративні правопорушення за компетенцією.

За таких умов ст. 222-1 КУпАП потребує унесення змін щодо визначення кола осіб, уповноважених розглядати справи за компетенцією Держприкордонслужби України, з урахування обстановки, що змінюється. Аналогічні положення мають місце у ст. ст. 222-2 , 230-1 , 234-1 та 239 КУпАП та надають право керівникам відповідних органів визначати перелік осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. У зв’язку з цим слід привести вимоги ст. 217 КУпАП у відповідність із положеннями цих статей.

18 листопада 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» від 16.10.2012 N 5459-VI , яким, зокрема, право розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 203 , 204 , 205 та 206 КУпАП , надано Державній міграційній службі України — центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб. До цих змін таке право мали суди.

Разом з тим, внесення відповідних технічних змін, пов’язана з підвідомчістю зазначеної категорії справ про адміністративні правопорушення, щодо виключення ч. 1 ст. 203 , 204 , 205 та 206 КУпАП з ч. 1 ст. 255 КУпАП та включення до ч. 2 тієї ж статті, не здійснено.

Крім того, до внесення у законодавство зазначених змін, органи Держприкордонслужби мали право складати протоколи про вчинення іноземцями та особами без громадянства правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП , які виявлялись у контрольованих прикордонних районах, що, зазвичай, значно віддалені від місця дислокації територіальних підрозділів міграційної служби. У результаті такої діяльності до адміністративної відповідальності за це правопорушення щороку притягувалось до 1,5 тис. осіб із поступовим зменшенням цієї кількості на 10 — 15 %. Така діяльність прикордонників демонструє її позитивний вплив на міграційний стан прикордоння.

Зазначене правопорушення аналогічне тому, що передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП , за виключенням того, що останнє виявляється в пунктах пропуску через державний кордон та розглядається уповноваженими особами Держприкордонслужби на місці виявлення правопорушення під час безпосереднього слідування особи через державний кордон на виїзд з України. Щороку таких правопорушень виявляється близько 25 тис. Процедура документування правопорушення потребує певного часу, а відправлення транспортних засобів обмежене відповідним розкладом руху. Через це пасажири змушені відтерміновувати виїзд та зазнають неминучих збитків. У зв’язку з цим, виникає нагальна необхідність включення цього правопорушення до переліку таких, що не потребують складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Що стосується змін до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» , у даному випадку, пропонується привести п. 34 ст. 20 Закону у відповідність до п. 5 ст. 19 Закону . Зазначена зміна дозволить більш ефективно протидіяти значній кількості правопорушень, передбачених ст. ст. 85 , 92 , 121 1 , 185 10 , 191 , 195 , 205 — 206 1 КУпАП .

27 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» , яким у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя судами в АР Крим та м. Севастополі змінено територіальну підсудність усіх судових справ, що підсудні цим судам по кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах. Однак, підсудність судових справ про адміністративні правопорушення не змінено. Це не дає змоги органам Держприкордонслужби ефективно протидіяти адміністративним правопорушенням, передбачених ст. 204-2 КУпАП «Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї» .

З огляду на вищевикладене, було розроблено вказаний законопроект, який має на меті вирішення вказаних проблемних питань та підвищення ефективності роботи органів Держприкордонслужби.

2. Цілі й завдання прийняття Закону

Метою проекту є удосконалення заходів, які вживаються Держприкордонслужбою у протидії нелегальній міграції на державному кордоні та іншим правопорушення у прикордонній сфері.

3. Загальна характеристика і основні положення Закону

Законопроектом пропонується внести зміни до ст. ст. 185-10 , 203 , 204-1 , 204-2 , 222-1 , 255 та 258 КУпАП , спрямовані на підвищення розміру штрафів у прикордонній сфері; розширення переліку суб’єктів, уповноважених від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Крім того, законопроектом пропонується внести зміни до ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» , зокрема, пропонується привести п. 34 ст. 20 Закону у відповідність до п. 5 ст. 19 Закону .

Також законопроектом пропонується внести зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та визначити територіальну підсудність справ про адміністративні правопорушення, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, — за місцевими загальними судами за місцем виявлення адміністративного правопорушення.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Прийняття запропонованого законопроекту не потребує внесення змін до інших законодавчих актів.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту не призведе до зміни видаткової чи дохідної частини Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних наслідків прийняття Закону

Прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення у прикордонній сфері» дозволить унести необхідні зміни до деяких законодавчих актів України та дозволить ефективно протидіяти адміністративним правопорушенням на державному кордоні України, контрольованих прикордонних районах, а також у контрольних пунктах в’їзду-виїзду з/до тимчасово окупованої території України.

Узагальнення судової практики розгляду справ про адміністративні правопорушення за ст. 204-1 КУпАП Бориспільським міськрайонним судом Київської області за період 2015 — 2016 роки та перше півріччя 2017 року

Узагальнення судової практики розгляду

справ про адміністративні правопорушення за ст. 204-1 КУпАП

Бориспільським міськрайонним судом Київської області за період 2015 — 2016 роки та перше півріччя 2017 року.

На виконання листа № 07-15/2017-вих від 06 вересня 2017 року, за дорученням секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області, Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики щодо незаконного перетинання або спроби незаконного перетинання державного кордону України (ст. 204-1 КУпАП) за 2015-2016 роки та перше півріччя 2017 року.

Метою вказаного узагальнення є дослідження щодо застосування судом чинного законодавства та міжнародно-правових договорів, ратифікованих Верховною Радою України при розгляді судових справ про адміністративні правопорушення за ст. 204-1 КУпАП, виявлення при цьому проблемних питань у судовій практиці та з’ясування можливих шляхів для їх вирішення.

Захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Охорона державного кордону України є невід’ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм
повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Державний кордон України — це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, визначає межі державної території України, просторові рубежі дії державного суверенітету України. Охороною Державного кордону України займається Державна прикордонна служба України. Державний кордон є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, яка характеризує місце його вчинення.

Пункти пропуску через державний кордон України — це територія або частина території прикордонної залізничної, автомобільної станції, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому) з комплексом будівель, споруд та інженерно-технічних засобів, де здійснюються визначені законодавством види контролю з метою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. У пункті пропуску визначаються місця для безпосереднього перетинання державного кордону, а також зони прикордонного, митного та інших видів контролю.

У відповідності до ст. 6 Закон України «Про прикордонний контроль» перетинання особами державного кордону здійснюється лише за умови проходження прикордонного контролю. Початком здійснення прикордонного контролю особи є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби. Паспортним документом згідно вказаного закону виданий уповноваженим державним органом України чи інших держав або статутними організаціями ООН документ, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред’явника, дає право на в’їзд або виїзд з держави і визнаний Україною.

Згідно ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Зрозуміло, що незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України здійснюється різними способами, а саме:

  • без встановлених документів;
  • за підробленими документами;
  • за документами інших осіб;
  • за документами, які містять недостовірні відомості про особу;
  • без будь яких документів;
  • з відповідними документами, але без дозволу відповідних органів влади.

Кожен із перелічених способів незаконного перетину державного кордону України тягне за собою як кримінальну, так і адміністративну, відповідальність.

Об’єктивною стороною досліджуваного нами правопорушення, є перетин або спроба перетинання державного кордону України будь яким способом поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Статистичні дані

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області за період 2015-2016 років та перше півріччя 2017 року перебувало 123 справи про адміністративне правопорушення за досліджуваною нами категорією справ, з яких розглянуто і притягнуто до адміністративної відповідальності осіб — по 73 справам. Протягом вказаного періоду 38 справ було повернуто для належного оформлення. Переважними підставами повернення адміністративного матеріалу на доопрацювання є неналежне викладення посадовою особою, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, об’єктивної сторони правопорушення, у відповідності до змісту диспозиції статті 204-1 КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.

З різних підстав закрито провадження у справах щодо 12 осіб, з них за закінченням строків розгляду — 7 справ, відсутності складу адміністративного правопорушення – 4 справи та одна справа закрита на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв’язку з наявністю повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачено ч. 4 ст. 358 КК України.

До закриття справ призводить, зокрема, недотримання при складенні протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженими посадовими особами прикордонної служби вимог ст. 38 КУпАП, щодо строків накладення адміністративного стягнення та несвоєчасне надсилання матеріалів до суду, в тому числі після доопрацювання, складання протоколу без дотримання норм закону.

Також необхідно зазначити, що за період 2015-2016 років та першого півріччя 2017 року, справ про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП до Бориспільського міськрайонного суду Київської області не надходило.

При цьому за результатами аналізу справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, розглянутих Бориспільським міськрайонним судом Київської області, встановлено, що норми міжнародно-правових договорів, ратифікованих Верховною Радою України, не застосовувалися суддями як джерело права.

В той же час, судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області під час розгляду даної категорії справ застосовували норми Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського Суду з прав людини.

Проблемні питання.

Одним із проблемних питань вказаної категорії справ є неналежне оформлення працівниками прикордонної служби протоколів про адміністративні правопорушення в частині викладення їх суті, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, за якою складено протокол. Вказані неточності могли призвести до притягнення однієї особи одночасно до кримінальної та адміністративної відповідальності.

Так, із вище зазначених підстав, суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області було закрито справу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що громадянин України пред’явив на паспортний контроль закордонний паспорт, що містить ознаки підробки. Крім того, в матеріалах справи був наявний витяг з кримінального провадження, з якого вбачалось, що органом досудового розслідування порушено кримінальне провадження щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вищевказана стаття Конституції України, закріплює загальновизнаний принцип права «двічі за одне і те саме правопорушення не карають».

В ст. 4 Протоколу № 7 до Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» передбачено, що жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально процесуального права цієї держави, а також у частині 3 статті 2 КК України закріплено цей принцип відносно кримінальної відповідальності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Відтак, особу можна притягнути до адміністративної відповідальності лише у тому випадку, коли відсутній склад кримінального правопорушення.

Тому для уникнення в подальшому направлення протоколів про адміністративне правопорушення із вказаними недоліками, слід здійснити подальше дослідження правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП (незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України), з чітким окресленням та викладенням об’єктивної сторони вказаного правопорушення. Вивчити співвідношення цього адміністративного правопорушення зі злочином, передбаченим ч. 4 ст. 358 КК України.

Ще одним проблемним питанням, яке виникає при застосуванні норм законодавства в судовій практиці розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 204-1 КУпАП, є наявність в громадян України громадянства іншої держави, тобто подвійного громадянства.

Як вбачається із досліджених, в ході здійснення даного узагальнення, справ про адміністративні правопорушення, прикордонники почали складати протоколи про адміністративне правопорушення за статтею 204-1 КУпАП відносно громадян України, які при перетині державного кордону України пред’являють закордонний паспорт громадянина іншої держави, виданий на їх ім’я.

Так, ст. 4 Конституції України проголошено, що в Україні існує єдине громадянство. Поняття єдиного громадянства визначається у ч. 1 ст. 2 Закону України від 18.01.2001 року №2235-ІІІ «Про громадянство України», як один із принципів законодавства України про громадянство. Єдине громадянство держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Таким чином, в’їзд на територію України та виїзд з неї громадянами України за пред’явленням паспортів, виданих на ім’я громадян іноземної держави, суперечить вимогам ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», а тому за наявності підстав тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 204-1 КУпАП.

З даного приводу слід зазначити, що об’єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в’їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд в Україну).

Статтею 3 даного Закону закріплено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред’явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України, затверджені постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 (із змінами, внесеними постановою КМУ від 19 жовтня 2016 року «Про внесення зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України»). Відповідно до п. 2 Правил перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним із таких документів, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну, в тому числі паспорт громадянина України.

Тому, виходячи із принципу єдиного громадянства, виїзд і в’їзд на територію України громадянами України за пред’явленням паспортів, виданих на ім’я громадян іноземної держави, суперечить ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України».

Отже, у такому випадку, громадяни України, які мають подвійне громадянство, можливо притягнути до адміністративної відповідальності, лише за спробу перетину державного кордону України без відповідних документів, передбачених пунктом 2 вищезазначених Правил перетинання державного кордону громадянами України.

Так, із справ про адміністративне правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, які перебували на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області вбачається, що майже в 90 відсотків випадків, посадові особи Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, у разі наявності в особи подвійного громадянства, складають протокол за спробу перетинання державного кордону України, за кваліфікуючою ознакою: на підставі документу, що містить недостовірні відомості про особу.

Слід зазначити, що відповідно до коментованої статті 204-1 КУпАП документи, що містять недостовірні відомості про особу — це документи, що містять відомості (дані) про особу, що повністю або частково не відповідають реальній дійсності. При цьому ці дані внесені у справжній офіційний документ, який при цьому зберігає належну форму та реквізити.

З даного визначення слідує, що у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у документі, наданому на паспортний контроль, посадовим особам органів прикордонної служби необхідно обов’язково вказувати, які ж саме відомості про особу, що містяться у ньому, не відповідають дійсності. Таким чином, лише факт наявності в громадянина України закордонного паспорта громадянина іншої держави, виданого на його ім’я, не може свідчити про те, що в ньому містяться недостовірні відомості про особу.

Разом з тим, у змісті протоколів, складених відносно громадян України, які мають подвійне громадянство, за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, посадовими особами взагалі не зазначається, які ж саме недостовірні відомості про особу були виявленні, в наданому на паспортний контроль, паспорті громадянина іншої держави, та в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження даного факту. Тобто посадові особи Державної прикордонної служби України безпідставно піддають сумніву справжність паспортів, що надані на паспортний контроль громадянами України.

Це в свою чергу свідчить про те, що посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України при складанні протоколів за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП не дотримуються вимоги, передбачені ст. 256 КУпАП, оскільки не в повній мірі викладається суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, так як зазначені у протоколі обставини правопорушення не відповідають всім ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.

Так, слід зазначити, що обов’язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку ст. 251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол, та не може бути перекладено на суд.

Таким чином, суд не може самостійно вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, або їх виключати, оскільки в такому випадку вийде за межі суті правопорушення, викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення.

У зв’язку з чим, суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області матеріали справ про адміністративні правопорушення, що надійшли до суду з протоколами у змісті, яких зазначено, що особа здійснила спробу перетинання державного кордону України, на підставі документу, що містить недостовірні відомості про особу, повертаються на доопрацювання до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України з метою усунення вищезазначених недоліків.

З огляду на вищевикладене, слід дійти висновку, що підставою для притягнення громадянина України до адміністративної відповідальності, який має подвійне громадянство, за ст. 204-1 КУпАП, є не наявність у нього паспорта громадянина іншої держави, який на думку, органів прикордонної служби містить недостовірні відомості, а перетинання або спроба перетинання державного кордону України без відповідних документів, так як дані громадяни у правових відносинах з Україною визнаються лише громадянами України, а тому перетинати державний кордон України можуть лише на підставі документів, які закріплені в ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України».

Саме така позиція міститься і в листі заступника Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кравченка С. вих. 8-526/0/4-17 від 20.03.2017.

Крім того, в ході проведення даного узагальнення було виявлено, що посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України при складанні протоколів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП допускаються ще деякі недоліки при викладені суті даного порушення.

Так, ст. 204-1 КУпАП є бланкетною, тобто такою, що не називаючи конкретних ознак правопорушення або називаючи лише їх частину, відсилає для встановлення змісту ознак правопорушення до інших нормативних актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначена відповідна стаття певного нормативного акту (частина, пункт) та має бути викладено їх зміст.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 204-1 КУпАП має містити посилання на відповідний нормативний акт, закон України із зазначенням конкретної статті, яка вважається порушеною.

В той же час в ході здійснення дослідження справ даної категорії, нами було виявлено протоколи, в яких не зазначено, вимоги якого нормативно-правового акту (стаття, частина, пункт) були порушені громадянами, що є невід’ємною частиною об’єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП.

Проведеним узагальненням судової практики розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 204-1 КУпАП, встановлено, що судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області правильно застосовують норми законодавства при розгляді даної категорії справ, хоч практика і непозбавлена певних недоліків, зумовлених об’єктивними чинниками, зокрема внаслідок складання посадовими особами Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України протоколів про адміністративне правопорушення з порушенням вимог, закріплених в статті 256 КУпАП.

З метою уникнення в подальшому наведених вище недоліків посадовим особам Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України під час складання протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених ст. 204-1 КУпАП, необхідно чітко та неухильно дотримуватися положень процесуального законодавства щодо складання протоколів, не допускаючи порушень матеріального, а саме викладати суть адміністративного правопорушення у точній відповідності ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті 204-1 КУпАП

  • 1 !
  • 2 @
  • 3 #
  • 4 $
  • 5 %
  • 6 ^
  • 7 &
  • 8 *
  • 9 (
  • 0 )
  • — _
  • = +
  • tab
  • q
  • w
  • e
  • r
  • t
  • y
  • u
  • i
  • o
  • p
  • [
  • ]
  • \ |
  • caps lock
  • a
  • s
  • d
  • f
  • g
  • h
  • j
  • k
  • l
  • ; :
  • ‘ «
  • Enter
  • shift
  • z
  • x
  • c
  • v
  • b
  • n
  • m
  • ,
  • .
  • / ?
  • shift
  • Очистити
  • Укр
  • Сховати
    • 1 !
    • 2 «
    • 3 №
    • 4 ;
    • 5 %
    • 6 :
    • 7 ?
    • 8 *
    • 9 (
    • 0 )
    • — _
    • = +
    • tab
    • й
    • ц
    • у
    • к
    • е
    • н
    • г
    • ш
    • щ
    • з
    • х
    • ї
    • / \
    • caps lock
    • ф
    • і
    • в
    • а
    • п
    • р
    • о
    • л
    • д
    • ж
    • є
    • Enter
    • shift
    • я
    • ч
    • с
    • м
    • и
    • т
    • ь
    • б
    • ю
    • . ,
    • shift
    • Очистити
    • Eng
    • Сховати